Перший український урбаністичний твір, що побачив світ у 1928 році. З 30-років ХХ століття був заборонений разом з іншими творами письменника як «антирадянський». В центрі уваги - сільська молодь, яка «вийшла в люди» та почала руйнувати стіну між двома світами.
Місто треба не ненавидіти, а здобувати
Юнак із села разом з двома друзями вирушає на кораблі Дніпром до міста-велетня - Києва. Він прагне вивчитись та повернутись в рідне село, щоб принести туди нове життя.
Нічний Хрещатик, метушливі трамваї, безжурні панянки з оголеними плечима, громади будинків - ці деталі були зовсім новими і ворожими для Степана. Він прагне стати письменником і досягає своєї мети, але це не вдовольняє його непереможного самозакохання.
У романі піднімається проблематика різних світоглядів, складної внутрішньої еволюції та відносин головного героя з жінками. Він актуальний і сьогодні, особливо для тих, хто покидає рідні місця у спробі влаштувати свою долю та підкоряється законам великого міста.
Крім цього письменник торкнувся теми сексизму та психологічного і фізичного насильства.
