Ув’язнена №2245. 13 січня, 1977 року – Штутгарт, ФРН.
Кімната для відвідин у в’язниці Штаммгайм була маленькою, без вікон, й освітлювалася лампами за металевими ґратами. Тут усе було сіре – стіни, пригвинчений до підлоги сталевий стіл з дерев’яною стільницею, звичайні стільці. Від тієї кімнати віяло атмосферою бомбосховища.
Адвокат Юрґен Топф поклав на стіл папери й поправив окуляри. Він дістав пачку сигарет з кишені свого поношеного вельветового піджака й закурив одну. Адвокат почувався жахливо, цілий ранок у нього боліла голова. Напередодні ввечері його несподівано відвідало двоє чоловіків. Одного з них він впізнав одразу, що не дивно, адже той був першим номером серед розшукуваних німецькою поліцією злочинців. Попри те що Топф постійно допомагав лівим активістам, заарештованим чинною владою, він неабияк перелякався.
Топф здригнувся, коли клацнув замок й охоронець завів молоду, гарненьку дівчину.
– У вас п’ятнадцять хвилин. Потім вона повернеться до своєї камери, – прогарчав охоронець.
– Так, знаю. Цього достатньо.
Охоронець вийшов і став біля дверей. Замок ще раз клацнув.
Дівчина сіла на стілець. Дістала з пачки сигарету, постукала нею по столу й закурила.
– То що маєш для мене, Юрґене? – вона поглянула йому прямо в очі.
Він відвів погляд униз і ковтнув слину.
– Так, отже… Папери на звільнення вже підписані, вас випускають 9-го лютого. Ось, підпишіть це, будь ласка. Це дозвіл на отримання вами нових документів і нового місця реєстрації. Ваші друзі попросили запитати, чи маєте якісь особливі побажання? Це важлива мить. Чимало людей хочуть відсвяткувати.
Він посунув їй теку. Дівчина підписала документ і перегорнула сторінку. Третя сторінка містила поплямований папірець із вісьмома іменами. Топф відвернувся.
– О, я знаю.
Коли він знову глянув на неї, папірця вже не було серед документів.
– Я запишу, щоб ти не забув. Передай це, будь ласка, моїй родині.
На чистому аркуші вона написала: «Хочу величезний малиновий торт і вісім свічок на ньому».
Протягом наступних трьох тижнів усі люди з того списку загинули. Двоє загинули під колесами авто, двох знайшли на сміттєзвалищах з ножовими ранами, один повісився, а решта троє зникли безвісти.
BKA втратила свої очі й вуха.