Гікач радий представити вам пролог до гри «Віденський зв’язківець», який допоможе вам дізнатися передісторію та ще глибше зануритися в гру!
Пролог складається з п'яти частин, перед вами частина 5.

Кетрін Міллер. 18 січня, 1977 року – Ленґлі, США.

 

«З вами Лютий Боб, і ви слухаєте станцію WBR. Якщо хочете почути гарні новини… то в мене їх нема. Хуртовина все не вщухає. Учора навіть снігоочисник снігом замело. Прикиньте! Скоро тут буде холодно, як у Москві в арктичному Сибіру. А тому послухаймо щось новеньке та гаряченьке. Щось крутеньке. Крутеньке, як «Daddy Cool»!

«…She’s crazy like a fool

What about it Daddy Cool…»

«Москва в арктичному Сибіру? – подумала Кетрін. – Що за ідіот».

Вони звернули з шосе № 495. На правому березі річки Потомак вона побачила, як діти катаються на ковзанах. Певно, у Москві зараз було ще спекотніше, ніж тут. Особливо після січневих вибухів, що прогриміли поруч зі штаб-квартирою КДБ, у крамниці для привілейованих, куди партійна номенклатура водила на закупи своїх секретарок, дружин і коханок. Невже ГРУ посварилося з КДБ? Були певні сигнали, що тепер вони не дуже ладнають, але три вибухи? У Москві?

Авто пригальмувало біля охоронного поста на в’їзді до Управління. Вона показала перепустки, і тоді Майк, її водій та охоронець, під’їхав до головного входу. Вона знову показала своє посвідчення ще одному охоронцю і зайшла у вестибюль.

Того дня вона зупинилася біля Меморіальної Стіни. Це була звичайна кам’яна плита з вирізьбленими на ній рядочками зірок і прапором збоку. Вона торкнулася однієї з зірок. Крики, біль, страждання, трагічна смерть – усе це виражено в одному символі. Одна зірка – одна смерть.

Попереду були непрості часи. Після нових виборів знову зміниться керівництво. Управління очолять нові підлабузники й невдахи, які навіть у партії не досягли нічого. Для них ця стіна буде просто красивим тлом для фото.

Джон, її інструктор, теж був на цій стіні. Може, навіть цією самою зіркою? Вона могла б перевірити це в засекречених архівах. У неї був такий доступ. Але навіщо? Так було простіше. Вона пригадала його напутнє слово курсантам.

«Ви повинні використовувати кожну слабкість ворога. Ви будете обманювати, красти, шантажувати, маніпулювати, іноді навіть убивати. Ця робота не для шляхетних лицарів. Милосердя, співчуття, честь – забудьте ці слова. Ви повинні бути  відданими лише вашій Батьківщині. Усе, що ви робите – ви робите тільки задля безпеки Вітчизни та народу. Щоб наші громадяни могли спати спокійно, ви не спатимете взагалі. Ви станете справжніми мерзотниками. Щоб захистити тисячі людей, ви вбиватимете десятки. Вітаю в Управлінні!»

Вона опустила руку, стисла губи й попрямувала до ліфта. Обов’язок кличе. До кінця вечора ще треба зруйнувати не одне життя. Гра почалася.